Спеціальний Закон України «Про доступ до публічної інформації» має пріоритет перед іншими і повинен виконуватися усіма розпорядниками інформації незалежно від законів, що регулюють їх діяльність

    Про це йдеться в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 05.04.2017 року у справі № К/800/10319/16.
    Зокрема, зазначається про те, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій  управління ДФС (відповідач) щодо ненадання на його запит інформації, яка стосувалась сум заборгованості одного з підприємств по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
    Підставою подання позову стала відмова відповідача у наданні запитуваної інформації, оскільки вона, нібито, є інформацією з обмеженим доступом.  При цьому ДФС послалось на приписи п.17.1.9 статті 17 Податкового кодексу України згідно з якими платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну  інформацію, державну, комерційну або банківську таємницю.
     Постановою окружного адміністративного суду позовні вимоги були задоволені  повністю, але апеляційним судом прийнято нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
    Колегія суддів ВАСУ погодилась саме з рішенням суду першої інстанції, залишивши його в силі.
    При цьому ВАСУ зробив наступні висновки:
- з аналізу норм діючого законодавства слідує, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» як спеціальний закон має пріоритет перед іншими законодавчими актами і повинен виконуватися усіма розпорядниками інформації незалежно від спеціального законодавства, що регулює їх діяльність;
- відповідач, при вирішенні питання про доступ до запитуваної позивачем інформації, повинен був керуватися не Податковим кодексом, а Законом;
- за приписами ч. 2 ст. 6 Закону обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності вимог, що зазначені в цьому законі;
- згідно з ч. 1 ст. 22 Закону розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону. І цей перелік є вичерпним;
    За висновком суду касаційної інстанції відповідач не надав обґрунтувань того, що запитувана позивачем інформація належить до інформації з обмеженим доступом, яка містить конфіденційну інформацію, державну, комерційну або банківську таємницю.
Із ухвалою ВАСУ від 05.04.2017 року у справі № К/800/10319/16 можна ознайомитись за посиланням